Ми чуємо тебе, Кобзарю, скрізь століття - 27 Березня 2014 - Новомиргородська ЗШ№2

Головна » 2014 » Березень » 27 » Ми чуємо тебе, Кобзарю, скрізь століття

01:32 Ми чуємо тебе, Кобзарю, скрізь століття
Щовесни, коли тануть сніги І на рясті просяє веселка, Повні сили й живої снаги, Ми вшановуємо пам’ять Шевченка. У березні ми традиційно відзначаємо Шевченківські дні. Бо саме цього першого весняного місяця народився поет- 9 березня 1814року. І відійшов у вічність- 10 березня 1861 року. 2014 рік оголошено Міжнародним Роком Тараса Шевченка. У кожного з нас своє сприйняття долі і творчості поета, однак кожен, раніше чи пізніше, приходить до нього, розкриває «Кобзар» - книгу, що врятувала націю. Тарас Григорович Шевченко. Це ім’я стало символом народу. Його портрети і «Кобзар» - в кожній хаті, а його пісні вишиті на рушниках. Про поета ми знаємо, здається, все: від його босоногого дитинства – до останніх років у сирій петербурзькій майстерні. Тарас був одним із народних пророків, титаном духу, першим, хто закликав: …вставайте, Кайдани порвіте І вражою злою кров’ю Волю окропіте! Сьогодні, в буремний, неспокійний вік, нам, можливо, як ніколи, потрібна сила духу Шевченка, його незламна віра в те, що «буде правда між людьми», потрібне його віще слово: Обніміться, брати мої, Молю вас ,благаю… Мрії Тараса залишились на його рідній землі, в нашій з вами Україні. Він був сином мужика і став володарем в царстві Духу. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, світлі і вільні шляхи. Найкращий найцінніший скарб дала доля йому лише після смерті – невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонах людських сердець збуджуватимуть його твори. Муза Шевченка роздирала завісу народного життя. І страшно, і солодко, і боляче, і захоплююче було зазирнути туди! Немає у світовій літературі іншого поета, який би так ніжно і з любов’ю оспівав, у своїй творчості українську природу та – Матір усієї Землі, берегиню, продовжувачку роду. Його невмируще: Врага не буде супостата, А буде син, і буде мати, І будуть люди на землі,- Стало святим ідеалом для багатьох поколінь і є ним для нас нині. Як в українській вишиванці символічно поєдналися червоний і чорний кольори, так у поезії Великого Кобзаря України переплелися любов і ненависть, ніжність і гнів, змилування і прокляття. Для всіх цих людських пристрастей є свої символи, які вросли в товщу прадавніх вірувань і які єднають нерозривними зв’язками поета з його народом, з Україною. Вдивляючись в портрет Шевченка, вчитуючись в рядки його творів, мимоволі задумаєшся: звідки в невільника стільки лицарства і незламності? Звідки в мужицького сина сократівське чоло, очі мудреця? Як цей сирота з нужденного села, де чи не єдиним вчителем був п’яний дячок, піднявся до вершин людської мислі? Звідки ота шляхетність, гідність у житті і творчості? Не мав наш Кобзар нічого нижчого від себе на Вкраїні, та не мав же нікого й вищого. А як свято вірив у майбутнє України: Роботящим умам. Роботящим рукам Перелоги орать, Думать, сіять, не ждать, І посіяне жать Роботящим рукам. Народ народив Шевченка, а Шевченко дав народу самоусвідомлення. Все розберіть…та спитайте Тоді себе: що ми? Чиї сини? Яких батьків? Поет писав українською мовою, коли не лише реакційні кола вважали її діалектом, «нарєчієм», а й чимало «землячків» соромилися материнської мови. Мабуть, варто нагадати, що практично все своє життя Шевченко жив за межами своєї землі, та своєї мови не тільки не забув, а й обробив, відшліфував народне слово, підняв його до вершин світового письменства. Возвеличу Малих отих рабів німих! Я на сторожі коло їх Поставлю слово. Т.Шевченко для нас – це не тільки те, що вивчають, а й те, чим живуть. Свою Україну любіть, Любіть її…во время люте, В останню тяжкую минуту За неї Господа моліть. Великий Кобзар невичерпний і нескінченний, він і нині вбирає в себе нові дні і досвід народу. Шевченко іде по світу. На всіх континентах звучить його слово, всюди зведені пам’ятники йому. І ніколи не зміліє повноводна ріка шани й любові до поета, котру підхоплюють все нові й нові молоді руки й серця, щоб передати наступним поколінням. Я, як класний керівник 3-Б класу, підготувала і провела відкритий урок - свято до 200 річчя з дня народження Т.Г.Шевченка-Великого Кобзаря. Готувалися і учні, і батьки. Були вишиті ще бабусями та прабабусями рушники та портрети Т.Шевченка. Діти виразно декламували вірші, готували малюнки до його творів, співали деякі пісні на слова поета. Бібліотекарі дитячої міської бібліотеки Г.М. Вороніна та Л.Й.Попчук ознайомили дітей із Шевченком – художником. Зробили короткий аналіз картини «Благословенне детей», зробили огляд книжково-ілюстративну виставки. Цікаво пройшла вікторина «Експрес» за творами Т.Шевченка (для дітей та батьків). Велике враження на учнів справила книга Т.Шевченка «Буквар південно руський 1861 року (видана ще 1964 роком). Поетеса Л.Й.Попчук прочитала свої власні вірші, присвячені Т.Шевченку. Мої вихованці отримали задоволення та збагатили свої знання про Великого Кобзаря, ознайомилися з деякими яскравими моментами у творчості поета. Цей урок сприяв вихованню гордості за духовну спадщину Т.Шевченка, любові до України, до свого краю, до рідної мови. Гадаю, що і у батьків склалося добре враження про цей урок, бо і сьогодні, голос поета окриляє нам душі. Естафета триває… Ось у чому невмирущість, вічність Шевченківського слова, ось у чому незнищенність «Кобзаря»! Бути Т.Г.Шевченку завжди з нами, бути йому завжди сучасним – і вчора, і сьогодні, і взавтра. Велика З.Ф. – учитель методист Новомиргородської ЗШ №2
1 2 3 4 5 Категорія: Виховна робота \| Переглядів: 328 \| Додав: Admin \| Рейтинг: 0.0/0

Всього коментарів: 0

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]